Під покровом ніжності й краси,
Розгублені між барвами схились миті,
І всі тривожно-тихі голоси
Розтанули у ясності блакиті.
Як би лиш можна було вберегти
В відбитку вічності ту тишу днів ,
Як би її у всесвіт донести ,
То не злякав його б ні грім, ні гнів.
Як би для кожного серця полоном
Був лиш полон доброти і краси ,
То не лякала б доля страшним рубіконом
Крізь тихій трепіт чистої сльози…
