Плакала розлука у саду вишневім,
Рожеві пелюстки вітер колисав.
Пустоцвіт у серці в теплім дні травневім
Болісно на клапті груди розривав.
Поривалась в просинь та безсилі крила
Раптом знеживіло впали до землі.
Любий мій, коханий, - в тузі голосила, -
Як без тебе жити? Вклякла на ріллі.
А із вуст мольбою полилась молитва,
Просила у Бога долі й не собі.
Щоб не було в душах гіркого сирітства,
Щоб не було місця там глухій тяжбі.
Щоб сонце пестило закриті фіранки,
Завше просинатись на ріднім плечі.
І тихо радіти, що прийшли світанки,
А коханий поруч наяву - не в сні.
01.05.19
світлина автора: Валентина Ланевич
Пишу, як на душу лягає. 
Відчувається - вкладено душу...Хай щастить Тобі, Валюшо!