«І куди тепер? У невідгомінне.
Разом з каменем верстаємо шлях…»
(Пауль Целан)
Літо триває.
Хоча в душі – осінь,
Хоча календарики
З котиками і зайчиками
Такими ж сентиментальними
Як хризантеми Японії
Показують вересень:
Місяць шотландський,
Місяць пиктів та вітру,
Місяць зрілого винограду,
Місяць передчуття:
І куди тепер?
На яку війну сідлати коника,
На якого вампіра
Гострити осиковий кіл,
Які черевики залізні топтати,
Яке віскі росяне ковтати,
Що класти у торбу надій,
Яких розенкрейцерів
Та вільних каменярів
З собою брати у подорож?
Якщо літо ніяк не завершиться,
Якщо осінь і далі чужа господиня
Дому, який не наш?
Дужі слова, але емоцій від них ще дужчі. Гіркувато але ж куди подітися, правда пекуча гидота, та по іншому ніяк, особливо коли не звик. Дякую Вам - надихнули (дали копняка).
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Саме так.... 
