Ще кілька сторінок
Із них чорнила, як ріки в море, впадають в душу,
Сприйми ці рядки як сон,
Як шеренги добровольців приречених на смуту.
Ледь чутно книга тиснула на шкіру твоїх долонь
За те в думки ввірвалась гучно,
Вона пронеслась смерчем, а не ніжно й в унісон
І все шукала двері в серце.
Проте серце не мури, не башти, а небесний горизонт
В яке впадає й з якого народжується сонце,
Його не підкориш силою, мечем,
Його облогою не змориш.
Дочитай ці кілька сторінок
Тут кожне слово утихомирить твої сльози
І птахом здійметься, розгонить хмар смог,
І в проміні знайде спокій.
