Стінами обрамлена тепер
Чи це ти стоїш, дівчино
Серед поля кімнати втомлена
Скажена
Двійників у дзеркалі не знаходячи
І не шукаючи
Як вулиці змінюють взуття не чуєш
Ти серед поля кімнати вигадай
Як край неба заївся вишнями
Літо твоє ковтаючи небо дихає
Розгойдує
Заляпані думками простирадла хмар
У архів минулого
М’ятні лисенята цілунків його ховаючи
Серед поля кімнати мертвої
З вуст теплу пташку імені випусти
Запах вітру тепер обійми
Бо не спиш.
