Гарцює осінь в парках і лісах,
Золочені вдягає всім корони,
Берізки пофарбована коса
Підкреслила її казкову крону.
Запнулось небо в сіро-синю шаль
З лелечими тривожними ключами
Й затріпотіла стогоном душа,
Немов услід їм з болем прокричала:
«Чекайте, не спішіть у край чужий.
Іще теплом наш рідний край багатий!»
«Звичайно, хочеться нам тут іще пожить,
Але зима нас може покарати.»
І зникли-заховалися з очей,
Вони ж лелек довгенько ще шукали,
Не розуміючи в природі двох речей,
Чому птахи у край чужий втікали.
17.07.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
Кругообіг у природі, то така дивна загадка Землі, яку, зрештою, варто просто приймати, як дань, так, ні, щемно якось стає, коли чуєш ті тривожні, прощальні пташині плачі.
Так, інколи це важко зрозуміти, ну чому їм вдома не зимується, горобцям же нічого? 
Та мені вона у нашому місті здається тихою, покірною, голою.. 
