Поглянь, то осінь плаче за вікном?
А може, дощ? В повітрі прохолода…
Упали в трави роси-серебро
І заясніло-зацвіло болото.
Ген плинуть-мріють клини журавлів
В далекій синій неба високості,
І долітає звідти до землі:
«У вирій ми! Туди ми тільки в гості!..»
Вирує, гомонить осінній гай –
Прощання то й пташині сльози всюди.
Їм шлях на південь небом проляга.
Хвилюються птахи, неначе люди.
29.11.2012
Ганна Верес (Демиденко).
Осіння пора - щемить серце, навіває сум, бо ще одна пролетіла осінь, але народжується надія, що дочекаємося повернення птахів, заквітнуть наші сади, прийде весна.
