Проходить день, навстріч йде новий,
Можливо, мрія з ним прийде.
Як не прийде – чекаєш знову,
Обманюючи сам себе.
І вже сидиш, як на приколі
П’янкої дози наркоти,
Хоч сумнів давить, що ніколи
Не здійсняться твої думки.
Та все тому, що тільки мрієш,
В їх сонмі тихому сидиш
І не живеш, лиш гидко тлієш, –
В холопських мріях все проспиш.
То ж вийди із хлівця холопа, –
Ти ж прагнеш й досі рівних прав,
А з Гідністю – тяжка робота:
Її ти так старанно дбав.
То ж не мовчи, ще є надія, –
Не зчавлять душі вороги.
Із Гідності повстане мрія.
Лиш не мовчи, лиш не мовчи!
