Скажіть же ви мені, ті, хто горіли,
Або згорів в коханні молодий.
Ви, ті, хто сонце ще з колиски зріли,
В чиїх серцях вогонь завжди живий.
І мова ваша — хоч бери та пий.
Ви Руставелі розуміти вміли...
Мені як бути? Вже, мов одурілий,
Лечу у прірву нездійсненних мрій.
А серце раптом мов сліпе стає,
І знаю я: любов не зрозуміти.
Та ось прийшла. Хай візьме все моє.
Нехай зроблю таке, що ніде й діти,
Аби ж на двох цю дурість поділити.
Палаю. Хочу. Бо кохання є.
