Над моім краєм котиться гроза...
Вливає дощ в ріллю ту благодать небесну,
Немов відкрилися на хвилю небеса...
А дощ періщить, щоб й душа воскресла.
Над моім краєм котиться гроза...
Земля аж стогне спрагла у знемозі,
О, то не вірші - безконечна проза,
Коли над краєм котиться гроза.
Над моім краєм котиться гроза...
Вмивай мене, вмивай моя любове,
До глибини аж серце води повне,
Коли над краєм котиться гроза.
Над моім краєм котиться гроза...
Так Бог єднає землю з небесами
І все довкіль в блаженстві оживає,
Коли травнева котиться гроза.
Тетяна Гриндула, 8 травня 2017 р.
