Хочеться такого собі андеграунду,
Кальяну, рому з льодом і трави
І тільки без моральних виродків,
Посидіти, подиміти і тихо піти.
Чому піти, бо так дістали,
Умовності, жадоба і хула,
Всіх спроб, пореного звіра,
Добігти до місця, де його нора.
І врешті заховатись й зализати,
Розсічки, рани і порізи
І словами захищатись,
Від обману і нав’язаних екскизів.
Й віднайти точку опори
І зізнатися собі,
Що поранення загоять,
Лише прощені гріхи…
