Фюїть – фюїть, махнула вдаль.
Пустунчик Арлекіно.
І вже в гаю малий скрипаль,
Шукає Буратіно.
Синичка, пташка неземна,
Моя земна таїна.
Невтомна зранку й до темна,
Малеча жовто-синя.
Так ніжно й легко на душі,
Красуня осінила.
З безвітря пишуться вірші,
В мене з’явились крила.
Чудові слова,Миколо Миколайовичу!!!Ці маленькі кольорові красуні направду прикрашають сіро-білі будні.У нас синичок ціла сімейка,підгодовуємо і милуємось...ось так... А Ви їм - віршика,гарно ж як!!!