Життя непередбачуване. Треба прожити лише четвертак, аби це зрозуміти. Безмежна людська душа, кожна може втопити в собі море спогадів, мрій, втоптати глибоко образи, сльози, сподівання і нестиме ту ношу аж до смерті. Скільки тих душ на світі, як ти , Боже, можеш зазирнути в кожну? Чи чуєш, як ниє ночами душа самітника, як щемить душа матері за дитиною, що за мить стала дорослою, як перебирає безкінця спогадами душа, що чує наближення смерті? Лиш вона певно знає, що треба було берегти, а що відкидати, аби не дерло роками рани. Душа людська, то тихе море сліз. Як влучно сказано. Бо що є душа? Де вона ховається? Хапає десь під грудьми, коли тривожишся, вертить в животі, як виникає почуття, тікає в п'яти, як страх наздоганяє. Слухаючи душу, вчишся бути людиною, бо тіло наше зрадливе, як перше сонце навесні. Засяє ненадовго, все для нього хочеться віддати, жити хочеться, а згасне швидко, не встигнеш і натішитись. Де й вона була та молодість?
ID:
682429
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.08.2016 08:09:32
© дата внесення змiн: 08.08.2016 08:09:32
автор: Mary Anna
Вкажіть причину вашої скарги
|
