В задумі глянув у вікно:
Там неба синь, внизу народ –
Задавнене німе кіно,
Як раритетний мій комод.
В нім все незмінністю живе,
Лиш я приречено іду
До тої, що терпляче жде,
Спіткавши вічності стезю.
Дивлюся, ніби в перший раз,
У неба синь, небесну даль.
Блищи, світи душі алмаз,
Та він затьмарився, на жаль.
