Мій посланцю з невидимих світів,
заходь, сідай – хай одпочинуть крила.
Ти часопростір весь перелетів,
аби тебе у серце я впустила.
Погрузли дні в сильці в’язких інтриг...
мені б у сад заквітчаних магнолій,
а я в полоні вічномерзлих криг –
(мов Мінотавру в лабіринті долі,
віддав безвір’ю хтось мене в ясир,
заплів у вузол гордіїв) – пропали б
мої рядки без гойної краси
очей твоїх небесних, як опали.
Слова утіхи, ніжності бинти
(небесне диво – голос херувима!)
Прийшов до мене. Знай: якби не ти,
були б у серці скрижанілі зими.
08.01.2016
таки вміє душа ваша не тільки торкнутися красивого, вічного, а й потаємне та препогане розбути: он вже моє серце заздрістю повниться: "чому не ти, невдахо, є джерельцем такого почуття, прояву такої душі. втілення такої поезії?!" не я ваш муз, не я... - і як це гірко!
Уляна Яресько відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ой, Касьяне... як же Ви коментуєте гарно) кілька раз перечитувала) та такі коментарі надихають на нові твори... тому хай Вам не буде гірко) Ось Вам ще солоденького як бонус -
...якби не ти,
