Букетом сонячних рапсодій,
Легеньким літнім вітерцем,
Віночком із сумних мелодій,
Що будять в душах світлий щем,
Простим метеликом - до сонця...
Мені б не обпалити крил,
А сісти на твоїй долоньці,
Щоби тобі додати сил.
Я стану ластівкою в небі,
Тихеньким шепотом дощу...
Щодня летітиму до тебе,
Хоч, може, й душу обпечу.
Ти в ній давно вогнем хлюпочеш,
У моїх мріях і віршах...
Я стану тим, ким ти захочеш...
Та серце болем ріже страх...
............................. я думаю Толю, тобі пора перестати боятись того що при літанні- впадеш, що при щирості своїх почуттів- попечешся...може пора вже розправити свої крила і не боятись того що їх обламають...адже часом саме страх може все зруйнувати....а поезія просто нереально красива. Це мрія кожної жінки, відчувати себе такою коханою і бажаною як у твоїх строках... я просто не маю слів...це най...най...най....
Анатолій В. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Наталочко,ти мій най...най...най...найвдячніший читач Спасибі Тобі величезне від всього серця