На лінії фронту
також посміхаються діти,
Ганяють м’яча,
хоч не всі добіжать до мети.
І їхнє дитинство,
осколками мін обігріте,
Пір’їнкою ангела
в сонячну вічність летить.
На лінії фронту
скалічені бродять собаки.
Потомлені вити—
знеможено в ніч скавучать.
Тут сіють не жито:
пекучо-карміннії маки!
В них душі шукають
до спокою неба ключа.
На лінії фронту
ще вірять у диво і Бога.
Тут ангели й смерть
розігрались з людьми у квача.
Дитинство сміється.
Собаки кричать до знемоги.
Що буде за мить—
це лиш Богу відомо в цей час.
Ну, дуууууууууууууже, Оленко! 
