Ти не даруй мені , коханий, квіти,
Душі своєї подаруй вогонь.
Бо квіти не твої,природи діти,
А ти зігрій теплом своїх долонь.
Ти не даруй мені, коханий , небо,
Його простори - Божа благодать.
А краще пригорни мене до себе
І будем разом до небес злітать.
Ти не даруй мені ,коханий,сонце ,
Щоб не згоріти в полум’ї Його,
Але заглянь цілунком у віконце
До стомленого серденька мого.
16.02.15
Загалом, за мене вже все сказано у коментарях, проте я приєднаюсь: як же просто і гарно водночас можна висловити свої думки, до того ж такі правильні і чудесні
леся квіт відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
