Середньовічна Англія, турніри
Колись лиш так доводив свою міць.
Коли у смертнім бою без надії,
Завоювати даму серця міг.
Коли обмитий потом й кров’ю
Ти захищав сім’ю, свій рід.
Схиливши голову перед мечем Корони
Щоби прийнять подяку - бо не зліг.
Бо захистив свою Міледі,
Бо відстояв на смерть свій дім
Бо ти живеш заради слави,
Яку здобув за доблесть, а не хіть
Зате тепер у тебе є «Вкантактє»
Де ти постійно «лайкаєш» її
Де накидаєш відео і постів,
Що мов «Ти моя радість у житті»
Потім напившись, вдарити у скроню,
Обматюкати щастячко своє,
Залишити, хай плаче у долоні
А ти ще й плюнеш їй в лице.
Не сперечаюсь, я не з Камелоту
І не ділив з Артуром круглий стіл,
Хоч не стояв на смерть у лютім бою,
Проте отримав дещо від батьків
Поваги, Щирості, не егоїзму,
Такими мають бути почуття,
Бо жінка надихає нас Любити,
І врешті-решт вона дала життя.
Для мене навіть ти не шмата,
Ти туалетний коврик на землі,
Така твоя вже є природа,
Таким ти виріс по житті.
Я маю щирую надію,
Про процвітання у журбі,
Бо хтось тобі не дуже вміло
Провів, козел, орхіектомію.
