Нагадай мені про себе,
Передай поцілунок вітром.
Що кружляє по небу цілим світом.
Передай кілька слів,хай нашепче на вухо...
Хай затихне в душі завірюха.
Нагадай мені дні,коли мрії збувались,
Телефони від дзвінків розривались,ми забувались,яке число.
І здавалось,ось воно,нам нарешті повезло...
Як розтринькали тепло,що між нами було?
Адже було кохання...не кажи що пройшло...
Не кажи ,що обман.Я кохала тебе,і коханням отим можна було б заповнити цілий океан.
Мабуть тому вина-то осінній туман,що прийшов на секунду раніше ніж осінь...
І раптом життя,як вода розпливлося.І дощ накрапав,і тебе чомусь не було поруч,і мокре моє волосся.
І тисяча кілометрів між нами.І тисяча недоказаних слів між сказаними словами.
Що сталося з нами?
Напевно то осінь.Та знаєш,ще щось відчуваю і досі.
Ще згадую сміх твій,їдкий запах твоїх папіросів.
А чи пам*ятаєш ти?
Неважливо.
Та хочеться так,щоб колись,у зливу.
Десь може через сотні тисяч літ,ти вітром мені передав привіт.
