Спіраль часУ, закручена спіраль…
Нема кінця, та і нема початку.
Куди вдедеш ти? –
мабуть в небуття?
А, може, до Предвічного Зачатку?
Що ти несеш на завитках своїх?
Невже, кінець життя мого земного?
Танцює ВСЕСВІТ,
все навкруг кружля;
І не спіраль то є, а – КОЛО…
Як розірвати безкінечний «КРУГ»,
В якому ні кінця, а ні - початку?
І, як пройти
дорогу цю життя,
Коли, і не було того зачатку?
Я чую шум віків;
Я бачу плин життя;
Але, не відчуваю
радості від тОго…
Що ми таке?
Хто ми такі?
І живемО на цій землі
для чОго?
Кого спитать?
І, що почуть?
Ми намагаємося
всі віки щоденно…
І вирушаємо
Ми зранку в «путь»;
І повертаємося вже тоді,
як темно…
Темно в душі,
Темно в думках;
А, часом, і в очах
уже темніє.
Так і живЕмо,
Так і плине час;
І серце в грудях
з часом тим німіє…
Мертвонароджені,
Глухі, німі, сліпі;
Бредемо , з часом тим,
Один за Одним – тУжно.
Куди він заведе нас?
У які «СВІТИ»
Ми намагаємось
Іти за ним так дружно?
І схаменутись людям вже немає сил
Ота спіраль поглинула…
Навколо, де не глянь – усі
Ми ходимо по замкненому КОЛУ…
Як розірвати безкінечний « круг»,
І подивитись один одному у вічі?
Що нам потрібно всім зробить,
Щоб повернути ту спіраль одвічну?
Звернути б нам усім з того шляхУ,
І розігнути зігнути ті спини;
Відчути радість сонця і дощу;
І – непогоду, і – пожожу днину.
Назустріч один одному піти;
І подивитись кожному у вічі;
Спитати дружно:
- Як Ви живетЕ?
Чи, може, пообідати Вам нІчим?
Але, ніяк не можна розігнути
Ті спини, зігнуті предвічною
СПІРАЛЛЮ;
І знову відправляємося в путь
З лицем, закритим чорною
ВУАЛЛЮ…
(30. 06. 2008 року).
ID:
375223
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 03.11.2012 17:44:48
© дата внесення змiн: 03.11.2012 17:44:48
автор: Людмила Богуславська
Вкажіть причину вашої скарги
|
