|
Вона просто стояла на березі своєї поразки. Це було у її душі. Те місце куди вона приходила аби більше не жити. Бажання повертатися не було. Хотілося у обійми найріднішого. Але для чого, аби знову зробити боляче рідній душі? Вона зупинилася...ще крок і не буде нічого, у її голові Судний день. Знала, що тільки його рука допоможе. Затремтіла.
«Сьогодні на вулиці дуже щиро»,-згадала репліку ще однієї безталанної душі. «Кохаєш ти його, творча моя, все інше для натхнення». Та кому потрібна та творчість і те кляте натхнення. Біля нього відчувала себе слабкою. Хотілося просто і банально загорнутися у його тіло. Цінувала у ньому ніжністьі часом жорстоку щирість. Його критику дуже цінувала, хоча слухаючи її, душа згорталася у колючий згорточок. Вчилася заново, як маленька, говорити правду, не завуальвувати відповідь і не вживати розумних слів. Він говорив, що все просто і треба відчувати душею.
Стоячи там, на межі зі своєю дурістю, вона вперше заплакала від того, що була засильна. Знала,що приречена, знала, що ніколи вже не поверне тих вечорів. Переконувала себе: він не пробачить, а якщо і так то кожної миті у їх голові буде якась метушня. Разом вони зробили крок. О, яка вона була тоді щаслива, обіймаючи його, кохаючи, і кохаючись разом.
Все було занадто утопічно, оксиморонно, чи як там ще. Можна було просто жити, забути про всі перестороги і просто бути поруч. Це було найважливіше бути поруч, але тільки не на березі її поразки, тільки не там
ID:
332349
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.04.2012 20:21:22
© дата внесення змiн: 22.04.2012 20:21:22
автор: Катяха
Вкажіть причину вашої скарги
|
