Він рожевів на денці дощового неба,
Він хвилювався на краю думок,
І вже, здалось, нічого більш не треба,
Лишень упасти ниць до стоптаних зірок.
І ворушились призабуті мрії,
І світ десь танув за окриллям вій,
А чиїсь руки линули до шиї,
І чувся регіт у плачі повій.
