Неначе віти дерев нестримних, мене твоя посмішка знов обіймає.
І тягнуться віти до мого видіння, і знову той образ, мов сон розтинає.
І знову я згадую всміхнені очі і речі чудові, що настрій змінили…
Та знаєте, дійсно, мені не знайомі...Як добре, що вчасно мене зупинили!
