Якби-то й сама я те знала
Навіщо на низку життя
Намисто віршів нанизала
Без страху і без каяття.
Писала вірші, немов пісню
Складала про долю свою.
Словам у душі було тісно:
Життя їм нове я даю.
В віршах залишаю на спогад:
Дитинства щасливі часи.
А ще я малюю світогляд,
Його неповторність краси.
Свої почуття і чекання,
І снів кольорові казки,
І сумнівів біль і мовчання,
І вічність, що дарять зірки.
По-іншому я вже не можу,
Не хочу по-іншому я.
А може, віршем розтривожу
Я душі чиїсь і серця?
Уже по-іншому не буде
творити доля в нас така.
Хай радість слів луна повсюди
і вдалечінь біжить ріка.
Несе свої тепленькі води
У серце вічності землі.
І усміхається природа,
І дарить щастя по весні.
гарний вірш
Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
