І
Ще небо таке синє і безмежно чисте,
Ще сонце гріє руки і думки,
Ще вітер ніжно пестить свіжі трави,
І листя ще живе зеленими літами,
Та вже сніжинки смутку ржою
Поранили їх різьблені краї,
І павутиння лине золотистими нитками,
Плете мереживо тривоги і журби...
ІІ
Розквітла осінь в передсмертних барвах,
Золототканий саван урочисто шелестить,
Застигли хризантеми в крижанім полоні,
І час спинився тут на мить спочить.
Схиливши сиву голову, знайшов
Прихисток на самотній жорсткій лаві,
Що у холодній пустоті чекає на гостей,
Які прийдуть сховать свій біль у листопаді.
ІІІ
Із серця витинать шматки
і кидати в зів'яле листя...
Та не зігріти осінь кров'ю.
Стане плоть жива, що билась
ще мить тому так р'яно і жадано,
золою мертвою у золотім кострі
життя.
IV
Після весілля восени
Пелюстки останніх білих рож
сплітали мрії про тепло,
скрутившися на мокрому асфальті.
По них ступав м'якими лапами туман,
і брудно їхали колісами машини.
Та пелюстки не помічали ран,
леліяли в собі думки про тихий вечір.
Чекали літа мужньо і так просто.
Вони не знали, що іде зима...
V
Брудну потворність міста
сховати у цнотливості туману,
ступати урочисто в білу безвість.
Ще крок... шукати світлу казку
вздовж вулиць незнайомих, де вогні
потроху вже сповіщують про вечір.
Ще крок... чекати дива. Мрію
принести на страшні ваги життя,
не боючись, розправить свої крила...
В трагедії світанку зникне все.
Нехай. Але тримати вічно серцем
розбиті крихти віри в чудеса.
VI
Іти, і бігти,
поспішати.
Ховати сльози у дощі...
І враз спинитись
і мовчати.
І біль тримати у душі.
І шерхотіть опалим листям,
і ледь триматись за життя...
Думки,
мов порване намисто.
І в серці ние
каяття.
VII
Півмиті до небес
і мить до вічності.
Буть квіткою барвистою
три тисячі світанків тому,
а стать - сухим листком,
що зараз впаде
із дерева дешевого життя.
Без гіркоти жалю
зробити крок останній...
Краса польоту
і бажаної свободи!
...Два поверхи до смерті.
Чи думка, чи то, може, крик:
"Я хочу жить!
Стрічати осінь,
іти по золотій фаті!.."
Та мить не зупинить.
Земля - страшна катівня
для тих, хто вирішив
колись злетіть.
ID:
216901
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 19.10.2010 00:53:20
© дата внесення змiн: 19.10.2010 00:53:20
автор: Julia De-Ville
Вкажіть причину вашої скарги
|
