Цей чорний дим, що йде прямо із землі,
Надовго засідає в твоїй голові.
Крижаним вогнем розбивається об картонну стіну,
Яку здуває мрійливий промінь темряви
Зашурхотіло щось, у небесному пилу,
Який пізніш покрився золотими нитками
Немічного часового відлуння.
Тиша голосно заревіла, закричала,
Простягла руки до неба, благаючи прощення
Ворота домінантного марення відкрито...
Чітке бачення змістовності кольорів зникло...
Як і дим в уяві твого майбутнього...
