ти, мій Еверест.. кожного дня долаю маленьку відстань, дізнаюсь щось нове. але падаю, бо по дорозі зустрічаю багато перешкод, а піднятись знову і піти надзвичайно важко. кожен крок здається вічністю. хочеться все покинути, піти і не мучити себе, але я йду, йду, йду... аби дійти твоєї вершини я повинна багато чого здолати, можливо так і ніколи не діставшись переможного кінця. а так боляче, бо так хочу це зробити, так хочу бути поруч, хочу знати тебе. але... ти, мій Еверест... напевне я ніколи не дійду навіть до половини, адже ти маєш стільки таємниць, якими не хочеш ділитись з черговою чужинкою, яка намагається залізти до душі. я неможу тебе зрозуміти. ти ховаєшся за густим туманом. і чим дальше я йду тим менше мені видно, він стає все густішим і густішим. я хочу знати тебе, відкрийся, не ховайся. я обіцяю, що мовчатиму. лиш би ти сам допоміг мені дійти вершини. але... ти, мій Еверест... і як би я не благала, ти просто стоятимеш і дивитимешся як я намагаюсь зробити все можливе, щоб тебе здолати .а можливо навіть ніколи цього і не помітиш.
