Зима повільно добіга кінця,
хоч плаче за вікном ще завірюха.
Але душа весну так відчува
і музику дощу уважно слуха.
В уяві сніг розтанув і поплив,
Струмків відчула пісні ніжні звуки.
А на галявині вже пролісок розцвів
й несміло простяга до сонця руки.
І сон-трава, пухнаста й чарівна,
прокинувшись, вітає нас з весною.
І кучеряве гілля розпуска
душа, зігріта ранньою красою.
А в озері хлюпочеться вода,
Як дзеркало виблискує на сонці.
Здивовано загля́дує верба:
цікаво подивитись: що на до́нці?
І радістю наповняться серця,
побачивши гусей у очереті...
Прокинься, зачарована душа!
Весни нема.. вона іще на злеті....
Ой як весни захот1лось... 
