Жито колоситься, літо проходить, а ми тікаємо
Рясними потоками, хтивими кроками, двоокими зграями
Втікаємо від попелу, від розпеченості і від утечі
Беремо продукти і часопростір і клунки на плечі
Рятуємось війнами, іноді сховками, деколи щастям
З собою прощаємось, колемось голками, може Нам вдасться?
Вдасться одужати, впасти, піднятися чи розкохати
Власними кроками, їхніми звуками Всесвіт владнати.
Може не треба так і не так боляче і не уривками
Хтось майнув п’ятами, ще хтось душею, а хтось загривками.
Наче не нам від дощу тікати в байдужі келії
Наче не нам ще сто літ читати страждання Офелії
Я б утекла від свого сорому і його сміху
Я б утекла до чужого спокою, вкрилась б утіхою.
Я не тікатиму, не стану біженцем і сил не маю.
Я залишаюсь, хай все минеться, я зачекаю.
