Між Всесвітом буяла там весна,
Вічна мережка зоряного неба,
Там я думками завжди біля тебе,
Любов не мала берегів та дна.
Де ж наша неповторна та весна,
Коли душа без крил могла літати,
Коханням вміли рани лікувати,
Звучала в серці чарівна струна.
Тепер цей спогад - радісна печаль,
Шукати винуватих нам не треба,
Знову весна - те саме вічне небо,
Чомусь нарізно тільки ми, на жаль.
Галина Грицина.
