Життя промайнуло без зайвого зла,
співа́нкою в полі пролля́лось,
бо мрія була, і надія була,
і двічі кохання траплялось.
Вбираю всі пахощі скошених нив,
на долю не ремствую злую —
що падав і плакав, що мало любив,
що може за чим і жалкую.
У згадках блукаю по тих місяцях,
де літо — волошкою в житі.
Хороше життя в українських місцях
мені пощастило прожити.
За те, що і в місті тримався села,
за тиху душевну розмову,
за старість — якою б вона не була —
подякую Богові знову.
Живу, поки можу радіти зорі
і в пам'яті щось переграти,
бо згадки — вони не бувають старі
і їх не посадиш за ґрати.
Лиш очі закрию — біжу з літаком,
гусей розганяю на лузі...
Як со́лодко бачить себе хлопчаком
у колі не втрачених друзів!
8 серпня 2025
