Вже немає ночі.
День новий настав.
Я розплющив очі
Та із ліжка встав.
Визирнув в віконце,
Очі вгору звів.
В небі сяє сонце
Світлом промінців.
Небо все блакитне.
Ні хмаринки в нім.
Небо непохитне –
Сонця рідний дім.
Сонце в нім палає
Та палахкотить.
Небо ж те безкрає.
А його блакить
Чиста та безхмарна
Зваблює, немов
Дівчина прегарна,
Знову, знову й знов…
Я тону в блакиті,
Що не має меж.
Дивовижні миті.
Потопаю теж
Я у сонці. Сонце
Ніжно зігріва,
Крізь небес віконце
Дивлячись, й слова
Ллються мов рікою
В вірші, що пишу
Нині я рукою.
Ними теж дишу,
Як повітрям. Дише
Ними вся душа,
Що ті вірші пише
І мене втіша.
Євген Ковальчук, 06. 09. 2021
