|
У стиглій сивині її літа,
Сипнула щедро й зморщечок їй доля,
Вона ж давно-давно уже не та,
І слід за нею тільки їй відомий.
Тепер лишилась жінка ця одна –
Життєву чашу має допивати.
Її також торкнулася війна:
Прийшла пора коханого ховати…
З ним прожили вони немало літ,
Здавалося, що разом – до могили,
Але непередбачуваний світ –
Війна ця розлучила її з милим.
Гудуть, мов рій, у голові думки –
Все перебрала жінка до дрібниці,
Й подружнього життя обох роки –
Згадала все вчорашня молодиця:
«Ти був моєю мукою і щастям,
І чого більше, вже не зрозуміть.
Пили удвох ми з полину причастя,
Бо доля не стелила килимів.
Стернею йшли, не маючи підмоги,
Бувало цибеніла кров із ніг,
Десь над собою мали перемоги,
Десь потрапляли під холодний сніг.
І ось він – фініш нашого життя,
Хоча й не нажилася я з тобою,
Ти шлях обрав до вічного буття,
Я ж тут лишуся з сивою журбою
І з Україною, яку ти так любив
Й собою заплатив за її волю.
Усе, що міг, для неї ти зробив,
Аби народ вже не терпів сваволі.
Прощай, коханий, стрінемось колись,
Нове життя там почнемо спочатку,
І щастя те, що тут не допили,
Залишимо майбутнім ми нащадкам!»
21.07.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
ID:
1044287
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 23.07.2025 17:50:54
© дата внесення змiн: 23.07.2025 17:51:23
автор: Ганна Верес
Вкажіть причину вашої скарги
|
