Ясно світить сонце
У моє віконце.
Вийшов я із хати
Сонце привітати,
Бо уже світанок.
«Сонце, добрий ранок!»
А воно світило
Й гріло любо, мило
Променями тіло,
Що його хотіло
Ніжно відчувати
І не відпускати
Ввечері за обрій,
Щоб в цій миті добрій,
Як в ріці, тонути,
Повністю відчути
Тілом і душею
Сонце, що із нею
Будить почування
Світлі, мов світання.
А, можливо, сон це?
Ні, насправді сонце
Будить поступово
Їх в мені чудово,
Що душа співає.
Серце ж їй мов грає,
Начебто музи́ка.
Радість превелика,
Що й кінця немає,
Міцно обіймає.
Євген Ковальчук, 13. 07. 2021