дощ чи то сніг, чи то місяць в зимових снах -
срібною тінню стріне летючий морок -
тихо розкидає сіті з пістрявих шворок
слово забувши сказати, аж ось війна
і нерозсудливість дзвонів, де кличуть в бій
очі сліпих, що рятують глухих від болю,
де й сам як примара стаєш, підхопивши зброю
один на один у борні на землі своїй ,
щоби завмерти в страху над всесвітнім злом,
яке начищає шрапнеллю чужої скрижалі
сон твій зимовий від Сонця й життя подалі
аби притрусити назавжди хрустким піском
