Я говорю, що є як є, а будЕ, як бУде
Але холод проходить змією крізь мої груди
Ця надмірна тверезість, ніби стоока правда
Випробовує межі, пада холодним градом
Я говорю, що є, як є, так немов смілива
Немов-би мене не вбила подібна злива
Я питаюся в тебе, що тепер далі буде
Розділити мені би з кимось свої етюди
Цей пуд солі заважко нести, не можна з’їсти
Я кажу: це не мої сни, їм десь років двісті
Ну нехай, я скажУ, що темно насправді світло
Я скажУ, що зима насправді для мене літо
Я говорю що є як є, а буде як буде
Поки можу здаюсь на розсуд усім усюдам
Лиш між битвами можна бути таким сміливим
Сниться мені, що знов наступає злива
(Ольга Мороз-Кміт)
