А дощ лину́в. Нечуваний, величний!..
Закрив усі шпарини, переходи…
Безрадісний, як погляд твій дотичний,
Який повз мене маревом проходить.
Холодний, наче го́лочки крижинок,
Що раптом в травні доторкають груди…
Стискає серце відчай, мов пружина,
Ось вирветься, все розірве, остудить…
Пливе, кружляє листячко в калюжах,
Асфальт, траву накрило пелюстками.
Та знаю я – тобі усе байдуже,
Стіна води здіймається між нами.
Не виникнеш із водяної рами,
Не привітаєш радісно і дзвінко…
Лише лежить бар’єром поміж нами
Прибита до землі самотня гілка…
18.05.2025
Гарно 
