Ніч варила пелюстки
Чорного тюльпана,
Кидала слова жорсткі,
Пісню розривала.
І пливли по казану
Хмари та сльозини.
Ложкою шкребла по дну
Відьма, та трусила
Перли, що з ріки вона
Місячно збирала,
Щоб тепер до казана
Вкинуті, заграли.
Ніч варила на любов,
На кохання вічне,
Щоб ніхто не поборов,
Душу не скалічив.
Ніч варила на любов,
Скільки є на віці.
Тільки хто ж туди додав
Зілля чемериці?
