В білому сяйві твоєї душі,
Ніби в раю був, де яблука стиглі,
Вкотре та усмішка сниться мені,
Що дарували вуста ніжно-милі.
Я би із сяйва ніколи не йшов,
Вічність купався у білих цих хмарах,
Тільки би душі були поряд знов…
Та, це ілюзія, мара, омана.
Сяйво далеко, як північ чужа,
Білі блукають в снігах там ведмеді,
Стали, на жаль, твоє тіло й душа,
Комусь притулком, закриті в рай двері.
В сутінках править свій бал сатана,
Світ налаштований проти любові…
І відчуття, що це наша вина,
Чи все ж можливо, це вибрики долі.
Знов, коли очі закриті вночі,
Вчуся без сяйва у темряві жити,
Поряд є душі…Та тільки не ті,
Хто так яскраво спроможний світити.
Сонця енергію, світло зірок,
Промені заходу і всіх світанків,
Все, коли душу твою творив Бог,
В неї Він вклав, як у глиняний жбанок.
ID:
1039349
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.05.2025 19:50:23
© дата внесення змiн: 08.05.2025 19:50:23
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|
