В ніч таємну повнолуння,
На обіцяний неспокій,
По ріці тече широкій
Дум зажурених відлуння.
В енергійному потоці,
Незбагненного роздолля,
Межи хмар гуляє воля -
Срібло в місяця на боці.
Що йому тужливий квітень,
Тьма в зануджених тенетах?
Хоч земля - його планета -
Не дістати її звідти...
Доторкається промінням,
Пестить вміло - так як може,
Намагнічується ложе...
Кажуть, з Вищого веління.
Тануть атмосферні ріки
В часовім діапазоні,
Умиваються в озоні
Грозами гористі піки.
У замуленнях дощами,
Сяєвом просвітить морок,
Витягне із бруньки корок -
Озолотить цвіт пилками. 3.05.25
Чудова поезія 
