Я прийшов до брами,
А там самотній гідальго –
На Дон Кіхота зовсім не схожий,
Ані трошечки, ані на цяпочку,
Без коня й кіраси, але бородатий
І сивий як лунь навесні,
І старий як світ варварів,
Ключі мідні причепив до поясу:
Впізнав його ненароком –
То сновида Сан Педро.
Подивився на мене очима сумними:
Чого, мовляв, прийшов дочасно,
Чого, мовляв, мандруєш куди не слід,
Я меча свого в ріллю закопав,
Отут сторожую, отут ключником,
Чекаю на босоногого,
Сідай, марнотратнику слів, побазікаємо,
Вертайся потім туди –
В місто сіре,
Де не очікують,
Нікого, а тебе особливо,
Де сови співають канцони,
Де горобці горожани
Республіки лабіринтів-доріг,
Де коти-філософи
Цитують поганських мислителів,
Особливо Сократа.
Послухав його, пожурився:
І що в словах твоїх камінного,
Окрім міста вовків.
давно вас не було. і я колись читав Сократа. коти - філософи щось у тому є...
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Давно не виставляв нічого, бо не писалося.... Заздрю Вам - Ви читали Сократа... Я Сократа ніколи не читав, хоча і дуже хотів. Може тому, що Сократ протягом всього свого життя нічого не писав - виголошував свої думки тільки усно. А потім його учні писали про нього - хто як...