Не думав я, що це скажу,
Себе за правду накажу.
За правду ту, що кривдить нас,
Людей пригнічених кожний раз,
Коли вони шукали втіху,
А їм діставалось по горіхам
За їх ниття,
Яке було в них, як каяття.
Не варто правдою гнобити,
Коли людина стає нити.
Краще її втішити брехнею,
Завдяки якій вийде із печалі,
І все буде добре з нею,
І її подяка буде, міцніше сталі.
