Ми у човні: зеленому, жовтому, білому;
З кормою далеких гір, з рибами у ставку та фазанами,
І зміями, що інколи доповзають до міста повільного,
І нашому човну не байдуже, що буде з нами.
Ми не на кораблі. Щоб бути на кораблі,
Потрібно мати історію корабельні
І кораблетрощ, стояти погойдуючись
На каравелах, караках, галерах,
Мати обвітрену шкіру, віспу, цингу,
Врешті-решт — кінетоз,
І по світах розносити сифіліс та холеру.
Слава богу є чайки, сосни, мов щогли, тютюн,
Картопля, помідор, кукурудза, зрештою,
Під кожним деревом чи закапелком у нас — гальюн,
І зрізаємо шлях по газону новою стежкою.
Ми теж — матроси, юнги, пірати лихі,
Щоправда в човні та співчуваємо індіянцям ми,
Крім того на нашій посудині правлять жінки,
Що змушені були відростити мужичі яйця.
Отак і пливемо, під дубом старим, і під ним,
Голосимо пісню, бідкаємось та роздивляємось,
Пароплави на небі і тішимось хмарам морським, —
Бо мабуть усе, що потрібно, для плавання — маємо.
03.11.2021
ID:
987241
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 27.06.2023 11:36:06
© дата внесення змiн: 27.06.2023 11:36:06
автор: Володимир Каразуб
Вкажіть причину вашої скарги
|
