Таке звичайне життя-14. Пiслямова до другої частини
Ти вчитель? Учня виховай. Тодi
Пiзнiше матимеш, у кого вчитись.
Усе життя у вчительськiм трудi,
З яким майже з дитинства обручитись
Вдалося. Чи жалкую я, що суть
Моя в нiм не розквiтла артистична?
Але ж менi усе життя несуть?
Як примi, квiти. Характеристична
Для мене i минулої доби –
Спрямованiсть до знань. I я хотiла
Її вiддати учням. I якби
Як кажуть учнi, в цьому «пролетiла»,
Ви б нинi не читали цi рядки.
Моя вiдрада й нагорода в тому:
Вони з душi злiтають i з руки
Того, хто «найтруднiшiм» був, нi в чому,
Здавалось, неможливо подолать
Ту темряву, в якiй блукав хлопчисько.
Педрада вже хотiла вiдicлать
В спецiнтернат... Вже проминуло близько,
А може й бiльше пiвсторiччя. Вiн
Не забував те добре, що для нього
Зробила, скiльки зтратила годин,
Щоб щось в душi прокинулось в малого.
Це взагалi був найтруднiший час
У долi в НСШ в двадцять четвертiй.
I доля знову поєднала нас –
I шлю йому листи, такi вiдвертi,
Як другу, найдорожчому в життi.
Винагороджує порозумiнням,
Яке i вiдзеркалює у тi
Рядки, що ми читаємо... Горiнням
Вiдповiдає учнєва душа
На самоспалювання педагога...
...Себе не розумiє ще лоша,
Кiнь знає: попереду вся дорога...
