Давно я народилася,
багато літ живу...
Боюся зупинитися,
бо як спинюсь помру...
Усе життя у поспіхах,
спливав за роком рік,
в роботі і у досвітках,
не рахувала літ...
І праця, і сім"я моя,
сніданок і обід...
Майже завжди спішила я
і пізнавала світ...
Спинитись не боялася,
та й часу не було...
Багато працювала я,
щоб все навкруг цвіло...
І праця моя, й поспіхи
в минуле відійшли...
Лишились лише спогади
про ті роки й часи...
За вік свій наробилася,
у праці знов живу,
я працею втішаюся,
вперед з нею пливу...
Уже не поспішаю я,
літа мої, літа,
хоч ще мені й не віриться,
що я уже не та...
В городі колупаюся,
і в хаті, і в садку,
спинятись не збираюся
я на своїм віку...
Сьогодні я зізнаюся,
що білий світ люблю...
Хоча вже й спотикаюся,
лише вперед іду...
Вмирати не збираюся,
хоч важко нині жить...
Сльозами не вмиваюся,
чари ловлю щомить...
Отак не поспішаючи
я все ж таки живу...
Судьбі я довіряючи,
надіюсь не впаду...
Давно вже постаріла я,
давно ж бо і живу...
Не розстаюся з мріями,
вони всі на виду...
