В поважнім віці нині я живу,
перемагаю болі й втому...
Хоч на роботу вже я не спішу,
працюю помаленьку дома...
Люблю я ранки світлі і ясні
і світанкову ранню прохолоду...
І нині я живу уже в зимі,
щоденно п"ю і молоко, і воду...
Читаю я газети і книжки,
й загадки пізнаю природи...
Гортаю книг вагомі сторінки,
і відчуваю насолоду...
Давно уже нікуди не ходжу,
болять постійно мої ноги...
Прозу, казки й вірші пишу,
й спостерігаю я природу...
У небо я із заздрістю дивлюсь,-
на розмах крил птахів в польотах...
Постійно я вже Богові молюсь,
і знов живу я у турботах...
Турбуюся про внуків і дітей,
дзвінків від них завжди чекаю...
Відкрите моє серце для людей,
спілкуюсь з друзями дзвінками...
Город я доглядаю, сад, і двір,
і живність я свою годую...
І білченя, собака й котик мій,
кормлю я їх і доглядаю...
Отак у самотині я й живу,
й не нарікаю я на долю...
І білий світ, й природу я люблю,
і насолоду відчуваю, й волю...
То не біда,що я живу одна,
є телевізор і газети, й книги...
Хоча й буваю іноді сумна,
реальність це, а не інтриги...
Який мені відміряв Бог наш вік,
як і всі люди, я не знаю...
Давно у іншім світі чоловік,
я ж потихеньку шкандибаю...
А прийде час, тихенько відійду,
нічого ж вічного немає...
Та все ж допоки я іще живу,
я все що маю звеличаю...
дай, Боже,
