|
Здаля шуміло, гуготіло, то вітрисько,
Немов шаман, сердитий ширяв по окрузі,
Старенька йшла, часом жахнеться і так низько,
Перехилилась, вже щось шукає по лузі,
Трохи радіє, завзяттю, своїй одвазі.
Зовсім худенькі, доволі жилисті руки,
Ледь-ледь долонями торкались рудих травин,
Все навкруг чорне та не позбудеться думки,
Хай би водички знайти, лиш декілька краплин,
Болить душа, течуть рікою гіркі сльози.
Хоча б змочити, тріснуті, пошерхлі губи,
Ще стільки днів без неї, повинна страждати,
Скажи життя, за що мене ведеш до згуби,
Чом покарання, це я маю відбувати,
Та й ще таке, досить немилосердне мати.
О, Україно, неначе зранена птаха,
Давно замучена й досі з ран сочиться кров,
За що зруйнована і моя рідна хата,
Та знай ніколи, до тебе не помре любов,
Душі моєї й людей, що захищають знов.
О, Україно- наша люба, ненько рідна,
Скажи мені, за що ти маєш таку долю,
Адже земля, така солодка й дуже плідна,
Най би пшениці колосилися по полю,
Народ назавжди, замав бажаючу волю.
Що за життя, серце болить, чому так довго?
Вже восьмий рік стріляють, йде війна на сході,
За мить, знесилено ногами, ледве човга,
Тож босонога, саме була на городі,
Здавна вона у вимушеному поході.
У той страшний, літній день, так сильно бомбили,
Земля тремтіла, урвища, руїни, ями,
Ой та й за що ж, ви Україну незлюбили,
Усіх принижували, звали холуями?
І знов тікала, спаленим степом і полями.
Вузенькі очі, від них ледь блиск, знову в сльозах,
Все розтирає, брудним пальцем по обличчі,
Вночі і вдень, раз-у-раз сповиває жах, страх,
Хатини в полум’ї, гуркіт, пороху кучі,
Всюди з-під грунту, як привиди, стирчать корчі.
Лунають крики, гучне ридання вже й стогін,
Та то ж лишень, на якийсь час і знов снаряди,
О, як же боляче, у грудях пече спомин,
Тож скажи Боженько, війна чого заради?
На жаль, багато тих, хто втішається зраді.
Ледь-ледь не впала, то ж надмірно притомилась,
У руках рам’я, обмотала босі ноги,
Вкотре Всевишньому, зі сльозами, молилась,
Води нема та шкутильгає до дороги,
Та не позбутись їй страждання і тривоги.
Міцно тримає, у руці сіра патика,
В розчаруванні, в ногах пекло, нестримний біль,
Ішла, зашпорталась, від зневіри, аж пхика,
Ніби загублене дитя, а на губах сіль,
Краплю води б та й врешті-решт втекти звідусіль!
Пливуть по небу чорні, безпросвітні хмари,
Удалині, видом страшили, наче круки,
Її надія, не жалкуйте, сипте чари,
Води святої! Вже стоїть піднявши руки,
До піднебесся та й здіймає благі рухи.
А з неба краплі, неначе божа доброта,
Мов навіжена, їх ловить, у очах радість,
Та насолода, здавалось медові уста,
Знову є сила, упевненість, хоч і старість,
Я все ж дійду, до свої неньки-України!
І на колінах, укотре дякує Богу,
А з-під куртки, яснить біла вишиванка,
Журбу прогнала і як подалі тривогу,
Я українка, хай знають, не самозванка,
Люблю безмежно, свій рідний, неосяжний край!
На все багата, моя щедра, свята земля!
Пішла все ж впевнено, хоча і бездоріжжям,
А колись тут, довкола линув спів солов`я,
Були дружніші, потішались врожаями,
Вмить безнадія підкралась, вмилась сльозами.
Вже надвечір’я, то де ж нині притулитись,
Здалі до заходу, виднілися руїни,
Може хтось є, щоби заодно помолитись,
Там не одній відпочить, когось зустріне,
Було б кому, хоча б одне мовити слово.
***
Все шкутильгає. У голові страшні думи,
Де ж люди ділись? Серце розриває туга,
Не приховати болей, душевного суму,
Нога згоріла валяється й шмаття купа,
А під руїнами ніби чиясь баруля.
Ото бідненькі, мабуть від орків ховались,
Не дочекались наших воїнів-героїв,
Скоріш за все, певно, як і я сподівались,
Боже чому, цей ворог й досі не засвоїв,
Що земля наша і ми її не віддамо!
Біль, жура, скрізь від будинків зламані стіни,
О, Боже-Боже, кровавий слід лишив сусід,
Чи я й дістануся до своєї родини!?
Шурхотить дощ, ніби їй тихо співає вслід,
Ой за що ж людям й навіщо скільки страждань, бід?
***
Перед очима, ледь зруйнована хатина,
Стіни в осколках, але ж є де притулитись,
Часу не гаючи, скрутилась мов дитина,
Жага забутися і уві сні зцілитись,
А Бог дасть ранком, до своїх буде спішити.
Але за мить, лише встигла зімкнуть повіки,
Почула тиху, каряву російську мову,
А щоб загинули ви тварюки, навіки!
Бажання крикнуть, враз тулилася до схову
Нехай би йшли, уже якнайшвидше до рову.
Один за одним, зненацька пролунав постріл,
Летіли кулі - розважаються чужинці,
Сльозились очі, то ж довкола літав попіл,
Потай скотилась, у копанці мала постіль,
А, щоб посліпли, ви, проклятущі злочинці!
Мабуть жива, чи не жива, ясний світанок,
Рожевим кольором засяяв, збудив пташку,
Десь заховалась, все ж співом зустріла ранок,
Стара пролежала в безпам'ятстві всю нічку,
У очах мла,- Та ні, здається, ніби жива!
Чомусь взяв сумнів, від чого так довго спала?
Тиснуло груди, що це? Як відкинуть тягар,
Вона під ворохом землі, пилу лежала,
Все ж спромоглась звільнитись. Вдалині вздріла пар,
Сльозами радості, чорне лице вмивала.
О, скільки сіл, ця старенька спромоглась прийти,
Людей катма, а хоча б одна жива душа,
Там точно наші, якби ж до них швидше дійти,
Повзком вперед, щоб не помітили, поспіша,
Лякало те, що справді наступила тиша.
Ворожий постріл, над самим вухом просвистів,
Від несподіванки, здригнулась, не злякалась,
Летів «привіт», певно від убивць-терористів,
Все ж закипіла в судинах кров. Сподівалась,
Серед своїх, то тут чого уже боятись?
Та прийде час! Чекайте, за все вам відомщу!
Як лань безсила, та гнана, не спинилася,
А чи то справді, нюшкувала запах борщу,
До неба погляд, зраділа та й молилася,
О, Боже, дякую, хоч важко та вижила.
Здалеку прапор, наш, синьо жовтий майорить,
Вона вже тішилась,- Свої, дійшла додому,
Немов у сні, за мить, снаряд у бліндаж летить,
Тіло здригнулось,- Ой, чому учула втому?
Я ж так люблю, мою рідненьку Україну!
Суворі хмари, летіли неначе круки,
Знову гриміло, земля здригнулась, стемніло,
Душа злітала, мов відчула вітру звуки,
Як скрипки плач. Земля прийняла її тіло,
Не стало й воїнів, тих, хто був у бліндажі.
***
О, Боже- Боже, скільки біди і страждання,
Народу випало, на долю України,
Русні ворожій нема й не буде прощення!
2021р
ID:
937345
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.01.2022 09:08:56
© дата внесення змiн: 14.10.2025 10:49:21
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
