Не люблю чорну каву, але з молоком,
Не люблю щось не щире, чи в щирому марне.
Намагався вірші написати пером,
Та не в тому я віці родився примарному.
Не цінується зараз дівоча коса,
Багатьом недосяжний і спів солов'їний,
Не збагнуть, як щекоче уранці роса,
Восени як у бір золотий серце лине.
Не збагнуть, що навколо шепоче дощем,
Пахне медом, травою та зоряним світлом...
Заплелись, ніби равлик, холодним плащем
Та сховались в примарнім комп'ютернім світі...
В павутиння всесвітнє чуже заплелись,
Проживаючи марно роки та століття.
Оживіть! Адже скоро настане "колись":
Буде пізно ганяти в полях по суцвіттям,
Будеш зором слабий та коліна хрускі,
А згадаєш, що міг і по-іншому жити...
Хвилі мірно та тихо шепочуть в піски
І хвилюються морем барвистії квіти,
Так хотілось пройтись по траві босоніж,
Піднімаючи хмари метеликів жвавих...
Пам'ятайте - ми лише знаходимось "між":
Між роками, між снами, між чашками кави...
Мудрі слова. 
