Згорнеться Ніч, вся дощем розтривожена,
Скрутиться, зморена, десь коло груби.
І прислухається День насторожено:
Чи задрімала в теплі його люба?
День одягнувся в тон неба весняного,
Гумові чоботи, ще й дощовик є.
Та про запас парасольку дістане він,
Щось-бо не схоже, щоб хмари ці зникли.
Спиться під дощ Нічці в теплім калачику.
Вгрілася… Затишно… Вже не тремтіла…
Ввечері тільки кохані побачились –
Сукня в красуні була, мов з чорнила.
Свій дощовик День віддав з парасолею,
Ніжно торкнувся тендітного стану –
І розлилось почуття несхололеє
Шляхом Молочним:
- Щасливо, кохана!
/Ілюстрація - Інтернет./